Procura

РОМАН ЗАКІРОВ: “ВІД РОБОТИ ОПІКУНОМ Я ОТРИМУЮ МОРАЛЬНЕ ЗАДОВОЛЕННЯ”

РОМАН ЗАКІРОВ: “ВІД РОБОТИ ОПІКУНОМ Я ОТРИМУЮ МОРАЛЬНЕ ЗАДОВОЛЕННЯ”

РОМАН ЗАКІРОВ: “ВІД РОБОТИ ОПІКУНОМ Я ОТРИМУЮ МОРАЛЬНЕ ЗАДОВОЛЕННЯ”

Роботу опікуном Роман Закіров із Запоріжжя не вважає суто жіночою.  Спробувавши себе у цій професії, зрозумів, наскільки вона благородна і, крім всього іншого, приносить моральне задоволення.

 Чому і як він, вчорашній фінансовий менеджер,  вирішив змінити свою професію, про культуру німців та в чому ми схожі з ними і чим відрізняємося,  він розповів нам в інтерв’ю.

 

Романе, як Ви прийшли до того, що стали опікуном?

Все почалося з вивчення німецької мови. Коли на сході України почалися бойові дії, а з ними – економічна та фінансова криза, я, як і багато інших, відчув нестабільність у власному житті та внутрішню тривогу. Щоб відволіктися від побутових негараздів та змінити щось в житті,  вирішив вивчати німецьку мову (в школі вчив англійську). Заняття перетворилося в захоплення, улюблену справу. Зауважу, що мову я почав освоювати, коли мені було за 40. Крім того, на той час в мене, фінансового менеджера, зародилася мрія про соціальну роботу.

І вона здійснилася. Я знайшов в інтернеті оголошення від фірми «Procura», яка працевлаштовує на роботу опікунами в Німеччину. Надіслав анкету – і мені запропонували роботу. Вона добре оплачується, при цьому ще й знадобилися знання німецької.

Зазвичай роботу опікуна, доглядальниці вважають суто жіночою. 

Питання дуже спірне. У сфері опікунства є робота, яка непосильна для жінки. Наприклад, коли потрібно підняти лежачого, пересадити його в інвалідне крісло – далеко не кожна жінка з цим справиться. Адже це потребує значних фізичних зусиль, і тут потрібна  підготовлена людина.

Згадайте свій перший робочий день: було складно ?

Хоча для мене ця робота була знайома (свого часу доглядав бабусю), перший день видався для мене складним – інша країна, чужа мова. Я намагався зберігати спокій, спілкувався з рідними та друзями через  інтернет.

А як щодо мови, спілкування?

Вдруге я працював у німецькій сім’ї, де є 3 покоління й багато родичів – тому спілкування з усіма ними було для мене хорошою мовною практикою. Під кінець роботи я вже міг легко спілкуватися німецькою в магазинах, на вулиці.

Наскільки комфортно працювалося Вам, чи відчували Ви зверхнє ставлення до себе?

Ну що ви, навпаки. У сім’ї, де я працював вперше і доглядав чоловіка, його дружина фрау Марія кожного вечора дякувала мені за роботу. Я відчував щиру її вдячність. Молодші члени родини також відразу сприйняли мене,  проявляли підкреслено поважне ставлення: садили мене на зручне місце за столом, знайомили мене зі всіма. Тобто, вони розуміли, що я не вдома і намагалися зробити так, щоб я почувався максимально комфортно. І це прості люди, які живуть в селі – внутрішньо інтелігентні, доброзичливі, ввічливі.

Як харчуються німці?

Німці люблять поїсти, але, на відміну від українців, споживають якісну їжу. У їхньому раціоні відсутні крупи, є вівсяні пластівці, макарони вони додають в супи. Обов’язковими на їхньому столі під час обіду й після  є десерти: йогурт, сир зі сметаною, морозиво. Традиції збиратися за столом всі разом, сім’ями, дотримуються люди старшого покоління, у молодшого все інакше.

Що скажете про німецьку пунктуальність: це стереотип чи реальність?

У них інший менталітет. Вони пунктуальні, бережливі й тактичні. Всі візити планують завчасно, тому у них немає форс – мажорів. Незапланованими візитами вони незадоволені. Пам’ятаю, як в родину до мого підопічного завітав лікар, попередньо не повідомивши про це. То фрау була дещо незадоволена цим: мовляв, як так можна?

На Ваш погляд, чому ще українцям варто повчитися в німців?

Хоча б тому, що вони змогли комфортно облаштувати своє життя і створюють навколо себе атмосферу доброзичливості. На вулиці всі усміхаються, не побачиш похмурих облич, які зустрічаєш у нас в Україні (цьому, звісно,  є пояснення: низький рівень життя, більшість людей думає щодня, як вижити). Пригадую, коли я вперше приїхав на роботу, в незнайомому місці йду  викидати пакет зі сміттям, назустріч йде хлопчак теж з пакетом, усміхається і в знак привітання махає мені рукою – ніби доброму давньому знайомому. Мені це добре запам’яталося.

А в чому ми схожі?

Для багатьох ми – перші українці, з якими  зустрічаються німці, і по нас у них складається враження про нашу націю.  Звичайно, ми дещо відрізняємося від них. Хоча, як і вони,  однаково відчуваємо біль, переживаємо, любимо – і це нас зближує.

Що особисто Вам дала робота опікуном в Німеччині?

Тут поєдналися кілька складових: хороша мовна практика, матеріальне і моральне задоволення. Не потрібно забувати про те, що  робота опікуна надзвичайно благородна. Адже з точки зору християнської моралі допомога людині, яка цього потребує,  йде тобі на благо.  Усвідомлення цього допомагає долати складнощі і надихає. Крім того, під час роботи в Німеччині мені дуже цікаво було спілкуватися з тамтешніми людьми, ділитися своїми думками. А все завдяки знанню німецької мови. По поверненню в Україну я продовжую її вдосконалювати, в мене з’явилася можливість брати приватні уроки. Для того, щоб і надалі пізнавати культуру й побут жителів Німеччини.

Цього зворушливо – вдячного листа перед від’їздом Романа Закірова з німецьної родини написала внучка його підопічного.

ЧИТАЙТЕ ЩЕ: 

ЗАМОК МОРІЦБУРГ

З ЯКИМИ ТРУДНОЩАМИ МОЖУТЬ ЗІТКНУТИСЯ ОПІКУНКИ

ВІКОВІ ЗМІНИ: ВСТАВАТИ ШВИДКО НЕБЕЗПЕЧНО

Закрити меню

ХОЧЕТЕ ПРАЦЮВАТИ ОПІКУНКОЮ В НІМЕЧЧИНІ?
Залиште свій номер – і ми зв’яжемося з Вами.